Міжнародна група з понад 70 дослідників зробила важливий крок до кращого розуміння природи чорних дір. Науковці проаналізували дані про зіткнення цих космічних об’єктів, зосередившись на явищі, яке називають «дзвоном» (ringdown). Результати дослідження, опублікованого в журналі Classical and Quantum Gravity, вкотре підтверджують загальну теорію відносності Альберта Ейнштейна, демонструючи, що навіть в екстремальних умовах злиття чорних дір фізика працює згідно з прогнозами сторічної давнини.

Вчені використовували поєднання комп’ютерного моделювання та огляду наявної літератури, щоб перетворити метод спектроскопії чорних дір із теоретичної концепції на практичний інструмент. Суть методу полягає у вимірюванні гравітаційних хвиль, що виникають безпосередньо після злиття двох чорних дір. Саме цей етап «дзвону» новоутвореного об’єкта, коли він стабілізується після катастрофічної події, дозволяє отримати унікальні дані про його масу, спін та інші фундаментальні властивості.
Чорні діри залишаються одними з найбільш загадкових об’єктів у Всесвіті, оскільки їх неможливо спостерігати безпосередньо — вони не випромінюють світла. Виявити їх можна лише через взаємодію з навколишнім середовищем, наприклад, коли вони поглинають зірку або стикаються одна з одною. Саме тому аналіз гравітаційних хвиль, які поширюються крізь простір-час, став ключовим способом «побачити» невидиме.
«Слухаючи дзвін новоутворених чорних дір, ми перетворюємо гравітаційні хвилі на інструмент для дослідження найглибших питань фізики — від природи самої гравітації до можливості відкриття абсолютно нових форм матерії та енергії», — зазначив доктор Грегоріо Карулло, співавтор дослідження та доцент Школи фізики та астрономії Бірмінгемського університету.
Загальна теорія відносності, представлена Ейнштейном у 1915–1916 роках, докорінно змінила уявлення про гравітацію, описавши її не як невидиму силу, а як викривлення простору-часу. Хоча математичні розрахунки вченого передбачали існування чорних дір і гравітаційних хвиль, сам Ейнштейн скептично ставився до можливості колапсу матерії, необхідного для утворення чорних дір, і не вірив у реальність гравітаційних хвиль до кінця свого життя.
Історія підтвердження цих теорій була тривалою. Першу чорну діру, Cygnus X-1, астрономи виявили лише у 1964 році, через дев’ять років після смерті фізика. А пряме детектування гравітаційних хвиль відбулося ще пізніше, у 2015 році — рівно через століття після того, як Ейнштейн описав їх у своїх рівняннях.
Попри те, що нинішні методи спостереження мають певні обмеження, автори роботи покладають великі надії на наступне покоління наземних детекторів гравітаційних хвиль. Очікується, що нові технології дозволять проводити значно точніші вимірювання, які допоможуть розкрити таємниці формування та еволюції чорних дір, а також перевірити межі сучасної фізики. У найближчі десятиліття вчені планують використовувати цей метод для пошуку нових фізичних явищ, які можуть виходити за межі стандартних моделей.
Джерела: universetoday.com




