Океанологи продовжують досліджувати феномен блукаючих хвиль — величезних стін води, які раптово з’являються у відкритому морі та становлять серйозну загрозу для суден і прибережних інфраструктур. Особливу увагу вчених привертає інцидент, що стався біля узбережжя Британської Колумбії, коли поблизу Ванкуверського острова зафіксували гігантську хвилю заввишки 17,6 метра.
Хоча в історії спостерігали й вищі хвилі, зокрема знамениту хвилю Драупнера біля берегів Норвегії висотою понад 25 метрів, тихоокеанський феномен виявився унікальним за своїми пропорціями. Він майже втричі перевищував сусідні хвилі, тоді як класичні блукаючі хвилі зазвичай вдвічі вищі за своє оточення. За розрахунками фахівців, подібні події трапляються вкрай рідко — приблизно раз на 1300 років.
Зафіксувати цю подію вдалося завдяки мережі спеціальних морських буїв, встановлених дослідницьким інститутом MarineLabs. Як зазначає генеральний директор компанії Скотт Бітті, непередбачуваність подібних явищ робить їх надзвичайно небезпечними для морських операцій.
Щоб покращити прогнозування, нещодавно команда науковців з Університету Південної Флориди порівняла багаторічні дані з буїв із глобальними хвильовими моделями. Виявилося, що існуючі моделі системно недооцінюють екстремальність хвиль і пропускають рідкісні пікові значення. Водночас аналіз показав певну закономірність: блукаючі хвилі найчастіше виникають у зимовий період і переважно біля західного узбережжя США та у Північній Атлантиці. Дослідники також помітили потенційний ранній сигнал тривоги — різке падіння кореляції хвиль перед самим ударом, що в майбутньому може лягти в основу систем реального часу.
Джерела: sciencealert.com
Ілюстрація згенерована ШІ
