Найбільша безперервна піщана пустеля світу Руб-ель-Халі, розташована на Аравійському півострові, сьогодні здається вкрай ворожим місцем. Проте у плейстоцені під час вологих періодів клімату ситуація виглядала зовсім інакше. Тоді на цій території утворювалися тимчасові зелені коридори та мережі озер, які, як вважалося раніше, мали приваблювати ранніх людей під час міграцій з Африки до Азії.
Щоб перевірити цю гіпотезу, група дослідників здійснила масштабну експедицію протяжністю близько 1500 кілометрів через пустелю. Результати їхньої роботи опубліковані в авторитетному науковому журналі Nature. Під час польових робіт науковці дослідили 125 локацій і знайшли залишки давніх озер у 55 із них, датуючи їх періодом приблизно від 122 до 67 тисяч років тому.
Попри численні сліди водойм, дослідники не виявили жодних артефактів, створених людськими руками. За словами геоархеолога Рудольфа Деллмура з Віденського університету, науковці оглядали берег за берегом, але нічого подібного не знайшли. Води виявилося замало для тривалого перебування людей.
Головною причиною відсутності поселень стала відсутність придатного для обробки каменя. Лише на 10 із 125 обстежених ділянок, розташованих переважно на зовнішніх межах пустелі, знайшли геологічні відкладення придатного до розколювання кремнію чи подібних порід. Центральний басейн пустелі складався з карбонатних та евапоритних утворень, які не підходили для виготовлення знарядь праці.
Емануеле Канчільєрі, доісторичний археолог з Університету Алгарве, який не брав участі в цьому дослідженні, зазначив у коментарі для Nature, що людям завжди потрібна була не лише вода, а й матеріали для виживання. На думку фахівців, популяції, залежні від кам’яних знарядь, були прив’язані до джерел сировини.
Окрім експедиції, вчені розробили спеціальну комп’ютерну модель для прогнозування давніх стоянок, враховуючи як наявність водних ресурсів, так і геологічні особливості регіону. Розрахунки показали, що 57 відсотків доступної з погляду води території в доісторичній Аравії не мали придатного для знарядь каменя. Дослідники наголошують, що подібний ефект «прив’язки» до сировини раніше спостерігався у Лівії, Єгипті, Південній Африці, Тибеті та Північній Америці.
Автори роботи підсумовують, що «Зелена Аравія» являла собою своєрідний літичний архіпелаг, де острови визначалися не лише кліматом, а й геологією. Через це попередні моделі міграцій, які не враховували поширення кам’яної сировини, могли суттєво переоцінювати придатність таких регіонів для життя.
Джерела: sciencealert.com
