У 1964 році на американському ринку з’явився автомобіль, який визначив усю золоту епоху маслкарів — Pontiac GTO. До його появи швидкі та потужні машини вже випускалися, проте вони зазвичай потребували специфічних кодів двигунів в опціях або випускалися обмеженими партіями для гонок. Новинка від Pontiac запропонувала покупцям зовсім інший підхід: потужний мотор поєднувався з яскравим дизайном і продуманим маркетингом, не вимагаючи при цьому професійної команди механіків.
Цікаво, що сама абревіатура GTO була запозичена у європейських колег. У Ferrari абревіатура розшифровувалася як Gran Turismo Omolagato і використовувалася для омологації гоночних спорткарів. Коли керівництво General Motors заборонило своїм брендом брати участь у заводському автоспорті, інженери Pontiac на чолі з Джоном ДеЛореаном вирішили обійти корпоративні обмеження. Вони встановили великий 6,4-літровий V8 не у повнорозмірне авто, а в середньорозмірний Tempest, сховавши це рішення в списку додаткових опцій.
Базова версія мотора видавала 325 кінських сил, а модифікація з трьома карбюраторами розвивала 348 сил і розганяла машину до майже 100 км/год менш ніж за сім секунд. Окрім потужного двигуна, пакет GTO включав спортивну підвіску, покращену вихлопну систему та фірмові елементи дизайну на зразок наклейок з об’ємом двигуна у британському стилі. Рекламні кампанії зробили свою справу: у перший же рік компанія продала понад 32 тисячі таких автомобілів.
Після успішного старту продажі стрімко зростали, а у 1966 році GTO виділили в окрему модельну лінійку, яка за перший рік знайшла майже 97 тисяч покупців. Проте вже на початку сімдесятих років інтерес публіки до маслкарів почав згасати через нові реалії ринку, і у 1974 році виробництво оригінального покоління закрили. У нульових роках концерн спробував відродити назву, випустивши спортивне авто на базі австралійської платформи, проте ця спроба не повторила успіху першопрохідця.
Джерела: carscoops.com
