Минуло майже чотири десятиліття після ядерної катастрофи на Чорнобильській АЭС, і дослідники продовжують вивчати мікроскопічні паливні частинки, викинуті назовні під час вибуху. Нова наукова робота німецьких фахівців зосередилася на тому, як ці хімічні сполуки витримали десятиліття впливу довкілля та природного розпаду. Такі дані допомагають краще прогнозувати безпеку сучасних ядерних об’єктів та оцінювати стан самої зони відчуження.
Команда вчених із Лейбцігського університету та центру Helmholtz-Zentrum Dresden-Rossendorf (HZDR) проаналізувала шість паливних зразків, зібраних у межах Чорнобильської зони. Усі частинки мали крихітні розміри від 8 до 50 мікрометрів і за походженням були розділені на три категорії. До першої увійшли фрагменти, які за своєю хімічною структурою нагадують вихідне ядерне паливо — діоксид урану.
Друга група складається з частинок, покритих або повністю сплавлених із захисним шаром цирконію під час аварії. Третій тип утворився внаслідок пожежі графітового модератора реактора, що також вплинуло на їхні властивості. За допомогою рентгенівського випромінювання та дифракційного аналізу дослідники змогли зазирнути всередину мікроскопічних зразків, вимірявши кожну частинку з двох тисяч різних кутів.
Аналіз показав високу стійкість атомної кристалічної структури у всіх трьох категоріях зразків. Виявилося, що паливні мікрочастинки діють як напрочуд міцні резервуари, які утримують радіоактивний матеріал міцніше, ніж припускалося раніше. Це означає, що небезпечні елементи вивільняються в навколишнє середовище повільніше, ніж вважалося досі.
Водночас науковці наголошують, що радіаційна загроза нікуди не зникла, а самі частинки залишатимуться небезпечними протягом довгих років. Вдихання такого пилу становить серйозну загрозу для здоров’я, а вітер чи ерозія ґрунту можуть знову підіймати їх у повітря. Автори роботи планують розширити масштаб досліджень, оскільки мала вибірка з шести зразків не дозволяє робити остаточні висновки для всього регіону.
Джерела: sciencealert.com
