Уламки місячної поверхні, які потрапляють у космічний простір, а згодом долітають до Землі у вигляді метеоритів, становлять надзвичайну цінність для науки. На відміну від зразків, зібраних космічними місіями безпосередньо на місцях посадки, такі космічні камені випадковим чином прилітають із різних куточків супутника, включно з його зворотним боком.
Як зазначає Ренді Коротев, почесний професор-дослідник Вашингтонського університету в Сент-Луїсі, у часи програми «Аполлон» людство не знало, що п’ять із шести її майданчиків знаходилися в геохімічно аномальній зоні видимого боку Місяця. За його словами, місії «Аполлон» багато в чому були політичною, а не науковою програмою, оскільки обиралися на основі звичайних чорно-білих фотографій без попередніх орбітальних даних щодо мінералогії чи складу.
Чому вчені цінують місячні метеорити
Сучасні дослідження показують, що місії «Аполлон», а також китайські апарати «Чан’е-5» і «Чан’е-6» відвідали специфічний регіон Procellarum KREEP Terrane, багатий на калій, рідкісноземельні елементи та фосфор. Натомість метеорити забезпечують випадковий розподіл зразків із усієї поверхні небесного тіла, хоча встадовити їхнє точне походження досі надзвичайно важко.
«Кожен камінь розповідає дивовижну історію про минуле Місяця, але незнання того, звідки саме прибула скеля, схоже на брак центральних деталей пазла», — розповіла виданню Universe Today Кетрін Джой, професорка місячних і планетних наук Манчестерського університету у Великій Британії.
Дослідниця додає, що хімічний склад і вік таких зразків допоможуть перевірити гіпотезу про глобальний океан магми, який міг покривати ранній Місяць на глибину у кілька сотень кілометрів. Науковці сподіваються колись ідентифікувати уламки з унікальних еволюціонованих магматичних регіонів на кшталт Аристарха чи зразки місячної мантії, щоб краще зрозуміти внутрішню будову та термічну історію супутника.
Джерела: universetoday.com
