Хоча про котячих паразитів найчастіше згадують у контексті Toxoplasma gondii, науковці приділяють увагу й іншому небезпечному мікроорганізму — одноклітинному паразиту Giardia duodenalis. Нещодавно дослідники оприлюднили результати найбільшого на сьогодні аналізу поширеності цього організму серед домашніх котів у Північній Америці, опублікованого в журналі PLOS One.
Команда ветеринарів під керівництвом Маргарет Вінгерд із VCA SouthPaws Veterinary Specialists & Emergency Center дослідила понад 157 000 зразків калу, зібраних від котів у США та Канаді. За допомогою ПЛР-тестування патоген виявили у 9 962 зразках, що становить загальний показник поширеності на рівні 6,3 відсотка, тобто приблизно у кожного шістнадцятого обстеженого кота.
Інфекція зазвичай протікає безсимптомно, проте здатна спричиняти лямбліоз як у тварин, так і в людей. Серед симптомів виділяють діарею, болі в животі та загальну слабкість. З усіх виявлених випадків 18,5 відсотка припадали на генотипи A та B, які мають зоонозний потенціал і можуть передаватися людині.
Аналіз виявив певні закономірності зараження залежно від віку, статі та географії. Кошенята виявилися значно вразливішими: серед них інфекцію знаходили у 10,7% випадків, тоді як у дорослих котів віком від десяти років цей показник становив лише 1,3%. Крім того, коти чоловічої статі та нестерилізовані тварини частіше переносили паразита.
Географічні та сезонні чинники також впливають на поширення патогену. На Середньому Заході США зафіксували найвищий загальний рівень виявлення — 7,8%, тоді як на Півночі та Сході частіше траплялися потенційно небезпечні для людей варіанти. Водночас улітку рівень зараження виявився нижчим через сухі й теплі умови, несприятливі для виживання цист.
Автори роботи наголошують на необхідності регулярних скринінгів калу в домашніх тварин, особливо в родинах із маленькими дітьми, літніми людьми чи особами з ослабленим імунітетом.
Джерела: sciencealert.com
