Меркурій залишається одним із найменш вивчених об’єктів нашої сонячної системи. Дослідження ускладнене близькістю до Сонця, через що наземні телескопи ризикують пошкодити оптики прямими сонячними променями. Наразі людство відправляло до найближчої до Сонця планети лише кілька апаратів: місію Mariner 10 у 1970-х роках та орбітальний апарат MESSENGER, який працював навколо планети чотири роки починаючи з 2011-го.
Єдиною надією на отримання нових даних найближчим часом залишається спільна місія Європейського та Японського космічних агентств під назвою BepiColombo. Апарат вийде на орбіту Меркурія наприкінці наступного місяця, проте наукові прилади почнуть збирати інформацію лише у квітні 2027 року. Як зазначають науковці, після завершення цієї місії нових проєктів щодо вивчення планети наразі не планується.
На думку вчених, справжній прорив у дослідженнях стане можливим лише тоді, коли людство зуміє розробити та відправити на поверхню планети спускний апарат. Посадковий модуль коштовний і технічно складний у реалізації, але він є єдиним реальним способом детально вивчити внутрішню будову та склад поверхні Меркурія.
Без посадкової місії чимало фундаментальних загадок залишатимуться без відповіді. Зокрема, науковці досі не розуміють походження величезного залізного ядра Меркурія, яке складає близько 85 відсотків радіуса планети. Існують гіпотези, що планета спочатку формувалася з металомістких будівельних блоків або ж втратила значну частину мантії через масштабні зіткнення у минулому.
Крім того, планета має слабке глобальне магнітне поле, яке у сто разів поступається земному і генерується у рідкій частині ядра. Попри наявність магнітного поля, Меркурій не здатен утримувати повноцінну атмосферу через потужний сонячний вітер і невеликі розміри. Також на поверхні зафіксовані ознаки поступового стискання планети та загадкові ділянки з матеріалом низького відбиття світла, які можуть містити первинний графіт.
Джерела: universetoday.com
