Пластик заведено вважати хімічно інертним матеріалом, що не вступає в реакції з навколишнім середовищем. Проте група науковців із Колумбійського університету та Каліфорнійського університету в Берклі довела, що мікропластик у воді поводиться інакше. За даними нового дослідження, опублікованого в журналі Nature, взаємодія крихітних пластикових часток із вологою здатна запускати хімічні реакції без впливу сонячного світла чи інших зовнішніх факторів.
Головною причиною такої активності є величезна площа поверхні, яка утворюється при розпаді пластику на мікрочастинки. Хімік Вей Мін пояснює, що вкрай гідрофобні матеріали, такі як поліетилен та поліпропілен, найбільше змінюють структуру води навколо себе. Молекули води на їхній поверхні втрачають звичні водневі зв’язки, що різко знижує енергетичний бар’єр для утворення високоактивних сполук — зокрема гідроксильних радикалів.
Під час лабораторних експериментів дослідники протестували шість поширених видів пластику, і всі вони генерували вільні радикали. Використовуючи різні методи виявлення, включно з електронним спіновим резонансом і флуоресцентними сенсорами, вчені зафіксували накопичення реактивних молекул кисню на поверхні часток. Додавання поверхнево-активних речовин або сполук на кшталт кофеїну, які нейтралізують радикали, значно зменшувало цей ефект.
Автори роботи перевірили, як такі процеси впливають на біологічні об’єкти. У присутності мікропластику білкові молекули починали злипатися у масиви, а еритроцити мишей руйнувалися й деформувалися під час контакту з полістиролом. Пошкодження клітин напряму корелювало з кількістю утворених радикалів, що вказує на потенційну загрозу таких реакцій для тварин і людини.
Попри тривожні результати, вчені наголошують, що масштаби впливу мікропластику все ще потребують детальнішого вивчення. Наразі дослідники планують точніше оцінити рівень реального впливу таких процесів у живих організмах та з’ясувати всі деталі взаємодії мікрочастинок із біологічними рідинами.
Джерела: wired.com, arstechnica.com
