Люди, які тисячоліттями мешкають у високогір’ї аргентинських Анд, еволюціонували й отримали незвичну генетичну здатність переносити високі концентрації миш’яку у питній воді. У вулканічних породах регіону міститься природний токсичний металоїд, який потрапляє до ґрунтових вод і створює серйозну загрозу для здоров’я. Проте природний добір сформував у місцевих жителів захисний механізм.
У віддаленому місті Сан-Антоніо-де-лос-Кобрес на плато Пуна-де-Атакама вода містила приблизно 200 мікрограмів миш’яку на літр — це у двадцять разів перевищує поточний ліміт, рекомендований Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Ситуація змінилася лише у 2012 році, коли у населеному пункті встановили систему фільтрації. Попри це, люди живуть у регіоні щонайменше 7 000 років, а науковці ще з 1990-х років помічали особливості переробки токсину жіночими організмами.
Щоб розгадати цю загадку на рівні ДНК, еволюційні біологи Каріна Шлебуш і Люсі Гаттепюе з Уппсальського університету очолили дослідження, результати якого опублікували в журналі Molecular Biology and Evolution. Команда проаналізувала зразки аналізів 124 жінок із Сан-Антоніо-де-лос-Кобрес та порівняла їх із геномними даними з Перу та Колумбії. Дослідники зосередилися на ферменті AS3MT та виявили поблизу нього кластер генних варіантів, які допомагають організму ефективніше перетворювати миш’як на безпечніші форми для виведення із сечею.
Автори роботи зазначили, що адаптація стимулює геномні зміни, однак докази конкретних еволюційних процесів у людей залишаються обмеженими. Отримані дані демонструють адаптацію до екологічного стресору і є першим доказом пристосування людини до токсичної хімічної речовини. У вересні 2025 року інше дослідження Університету Чикаго, проведене за участю понад 6 500 дорослих у Бангладеш, виявило ще два генні кластери — FMO та GSTO, які також впливають на метаболізм миш’яку.
Нові наукові розвідки свідчать, що подібні генетичні сигнали можуть спостерігатися й в інших андських популяціях, які поколіннями стикалися з подібною проблемою. Це підтверджує гіпотезу про те, що тривалий вплив небезпечних речовин здатний формувати генетичну толерантність у масштабах цілого регіону.
Джерела: sciencealert.com
