Ще у 1985 році фізик Гайнц Пагельс порівнював народження зір із дикими тваринами, чию появу на світ у прихованих колисках Всесвіту побачити практично неможливо. Сучасні вчені намагаються розгадати цю таємницю, вивчаючи колапс хмар газу й пилу в передзіркові ядра, проте роль магнітних полів у цих процесах досі залишалася не до кінця зрозумілою. Сильні магнітні поля здатні стримувати гравітаційний колапс, тому астрономи прагнули з’ясувати, яким чином космічні об’єкти зменшують їхній вплив.
Команда фахівців з Університету Кюсю та Інституту позаземної фізики Макса Планка застосувала методи радіоастрономії для вивчення передзіркового ядра L1544. Воно розташоване в комплексі хмар у сузір’ї Тільця на відстані приблизно 140 парсек від Землі, що робить його одним із найближчих до нас регіонів зореутворення. Для аналізу вчені обрали спеціальні молекулярні індикатори — іон Diazenylium-d1 та нейтральну молекулу пара-монодейтерованого аміаку, які концентруються у щільних областях ядра.
Отримані спектральні дані показали різницю у швидкості руху цих молекул приблизно на 0,05 кілометра на секунду. Провідна дослідниця Доріс Арзуманян пояснила, що це свідчить про так звану амбіполярну дифузію. У зовнішніх шарах ядра іони та нейтральні частинки міцно пов’язані з лініями магнітного поля, проте в центральній частині нейтральні молекули відокремлюються від них і починають падати до центру значно швидше. Внаслідок цього зв’язок послаблюється, а магнітне поле вже не може завадити подальшому стисканню.
«Досі спостереження цього феномену в передзірковому ядрі були серйозним викликом», — зазначила Арзуманян, коментуючи складність вивчення таких холодних і щільних ділянок космосу, де температура опускається до мінус 243–263 градусів за Цельсієм. У таких умовах більшість молекул заморожуються на пилових зернах, що ускладнює їхній аналіз. Зафіксоване розходження у швидкостях підтвердило теорію про те, як нейтральні частинки долають опір магнітного поля.
Надалі дослідницька група планує розширити спостереження та дослідити інші передзіркові ядра на різних етапах еволюції за допомогою радіоастрономічних методів. Статистичний аналіз більшої вибірки допоможе краще зрозуміти геометрію магнітних полів та структуру густини в майбутніх зоряних системах, які за своєю будовою можуть нагадувати нашу Сонячну систему.
Джерела: universetoday.com
