Коли зорі середньої маси, подібні до нашого Сонця, вичерпують своє паливо, вони проходять через драматичну еволюцію. Скинувши зовнішні оболонки та утворивши планетарну туманність, такі світила залишають по собі щільне ядерне «місце» — білого карлика. Подібні зоряні залишки випромінюють лише залишкове тепло і здатні існувати в такому стані тривалий час. Проте перехідний етап часто супроводжується знищенням внутрішніх планет системи, які потрапляють у зону розширення зорі.
Нعдавнє дослідження показало, що деякі планетні системи здатні зберігати складні структури після загибелі свого світила. Команда астрономів описала систему WD J1328–1450, де навколо білого карлика зафіксовано уламковий диск, розділений на два окремі компоненти. Результати цієї роботи опубліковані в журналі Nature Astronomy, а керівником дослідницької групи виступив Нікола Джентіле Фузілло з Університету Трієста в Італії.
Спектральний аналіз показав, що на відміну від більшості відомих подібних систем із двопіковими лініями випромінювання, новий об’єкт демонструє чотирипіковий профіль. Це свідчить про наявність двох концентричних газових кілець, які простягаються на різних відстанях від мертвої зорі та зберігають стабільний проміжок між собою. За словами вчених, подібні структури виникають через взаємодію залишків із планезималями — невеликими тілами, що рухаються орбітами.
«Система є рідкісним промом того жорстокого, хаотичного процесу, яким планетна система зустрічає свій кінець, і це натякає, що мертві зорі можуть мати дискові структури набагато складніші, ніж вважалося раніше», — зазначив Нікола Джентіле Фузілло.
Автори дослідження припускають, що за форму дисків відповідають два невеликих тіла на окремих орбітах. Одне з них за розміром нагадує астероїд діаметром у кілька кілометрів, тоді як інше може сягати масштабу Плутона чи навіть Місяця. Наявність таких об’єктів підтверджує складну динаміку взаємодій у зорях, що завершили свій життєвий цикл.
Джерела: universetoday.com
