У лабораторії нейробіолога Сема Гершмана у Гарвардському університеті намагаються розгадати таємницю, яка понад пів століття турбує дослідників. Науковий асистент Закарі Келсо здійснював поїздки до різних водойм, зокрема до крижаної річки Чарльз у Бостоні та струмків в Орегоні й Мічигані, аби зібрати диких планарних черв’яків для експериментів. Проте жодні з виловлених особин не змогли продемонструвати очікуваних результатів під час лабораторних тестів.
Ці дослідження є спробою перевірити спадок Джеймса МакКоннелла, ексцентричного поведінкового психолога з 1960-х років. Тоді вчений переконав наукову спільноту, що планрій — плоских черв’яків із примітивним мозком — можна тренувати подібно до собак Павлова, а саму пам’ять про тренування нібито можна передавати від одного черв’яка до іншого через канібалізм. Тодішні експерименти здобули велику популярність, але згодом науковий інтерес до цього згас.
Гершман став частиною нової хвилі когнітивних науковців, які шукають витоки пам’яті поза межами звичних нейронних мереж мозку. Його лабораторія також досліджує одноклітинний організм Stentor coeruleus, здатний змінювати поведінку без наявності нейронів. Однак головною перешкодою для дослідників у Гарварді стало те, що сучасні планрії з невідомих причин повністю втратили здатність до навчання, попри всі спроби команди їх тренувати.
У початкових дослідженнях МакКоннелл замінював щурів на черв’яків у стандартних тестах класичного кондиціонування, піддаючи їх ударам струму в поєднанні з яскравим світлом. Згодом черв’яки реагували на світло згортанням тіла в очікуванні розряду. Крім того, у 1960-х роках дослідник виявив, що навіть розрізані навпіл і регенеровані черв’яки зберігали пам’ять про тренування, що навело його на думку про поширення пам’яті по всьому тілу тварини.
Джерела: wired.com
